У цьому матеріалі ми проаналізуємо гіпотезу, що Африка — це один з останніх резервів для сучасної світової економічної моделі. Цей континент має багаті ресурси, але при цьому технологічно відстав, і його розвиток може стати драйвером, здатним підняти світову економіку та подолати тривалу кризу.

Африка постає перед нами різноманітною. Багато країн континенту, звільнившись від колоніалізму, зіткнулися з внутрішніми проблемами — міжусобні громадянські війни, кланові протистояння і боротьба корпорацій за ресурси. Важливо розуміти, що економічні, соціальні та культурні відмінності між ними часто можуть здаватися розривом на століття.

Континент можна розділити на такі макрорегіони:

  • Північна Африка (включно з країнами Сахелю, Магрибу і державами Африканського рогу);
  • Західна Африка;
  • Центральна Африка;
  • Східна Африка;
  • Південна Африка.

У кожному з цих регіонів присутні економічні лідери, аутсайдери та країни, які нездатні забезпечити належний рівень стабільності.

Візьмемо, наприклад, Південну Африку:

ПАР

Південно-Африканська Республіка (ПАР) — одна з найрозвиненіших держав на континенті та член БРІКС, проте зараз постає з економічними труднощами. Сперечання між корінним населенням і бурами досягли критичної точки. Після закінчення апартеїду та перших демократичних виборів у 1994 році, країна переживала швидку зміну. Проблеми й соціальні зміни особливо помітні в Йоганнесбурзі, де колишні бізнес-центри перетворилися на житло для безлічі приїжджих з околиць.

Руанда

Руанда — одна з країн регіону, що найшвидше розвивається з економічної точки зору. Наша компанія реалізувала проєкт напряму “Розумне місто” в столиці Руанди, м. Кігалі.

Приклад позитивного розвитку країни — проєкт, спрямований на забезпечення повної електроенергією до 2024 року і збільшення встановленої потужності до 512 МВт. Частину енергії планується видобувати з озера Ківу, де розташовуються великі запаси вуглекислого газу та метану. Економічні поліпшення в Руанді забезпечують залучення міжнародних інвесторів і великих енергетичних компаній.

Мозамбік

Мозамбік володіє серйозними запасами природного газу, що привертає увагу інвесторів з інших держав. Однак країна також зіткнулася з викликами бойовиків ІД і радикальних угруповань, особливо в провінції Кабу-Делгаду. Це призвело до руйнування інфраструктури, включно з телекомунікаційним обладнанням операторів Vodacom і Movitel.

Таким чином ми бачимо, що регіон Південної Африки потребує активної уваги, а також інвестицій для просування економічного розвитку та подолання складнощів.

Чому варто говорити про Африку?

Деякі авторитетні економісти вважають, що капіталістична економічна модель досягла своєї межі на початку XX століття.

Перша і Друга світові війни стали двигуном зростання споживчого попиту та виробництва. Безліч країн було зруйновано, але їхнє відновлення сприяло підтримці наявної світової економічної моделі.

Потім настав новий етап розвитку, викликаний розвалом Радянського Союзу і переміщенням виробництва в Азійсько-Тихоокеанський регіон. Ці події відкрили нові ринки збуту і знизили собівартість продукції внаслідок дешевої робочої сили. Економічна модель продовжувала своє існування.

У майбутньому розвиток Африки та освоєння її ринків збуту можуть стати наступним важливим етапом підтримки світової економічної системи. Однак цьому перешкоджає низка проблем:

  • протистояння між глобальними центрами влади;
  • непрозоре фінансування і всеосяжна корупція на всіх рівнях влади;
  • низький рівень технологічного розвитку;
  • культурні, релігійні та соціальні розбіжності в багатьох країнах;
  • складна епідеміологічна ситуація;
  • недостатня транспортна інфраструктура;
  • низький рівень урбанізації населення;
  • високий рівень неграмотності серед населення.

Попри складнощі, суб’єкти світової економіки загалом зацікавлені в освоєнні таких великих нових ринків. Ці проблеми підлягають вирішенню протягом найближчих 30-50 років.

Коротко розглянемо кожну проблему:

1. Протистояння глобальних центрів сили

На континенті розвивається основне протистояння між США, Китаєм і Росією. Також вплив здійснюють Італія, Франція та Велика Британія. Країни активно розширюють свою присутність у регіоні через економічні та військові ініціативи. Головне завдання полягає в досягненні домовленостей про розподіл сфер впливу.

2. Непрозорість фінансування і тотальна корупція в усіх ешелонах влади

Прозорість і цільове використання прямих інвестицій — необхідність для боротьби з корупцією. Приклад позитивного кроку в цьому напрямі — ініціатива Світового банку щодо прямих інвестицій та венчурного капіталу в країнах Західноафриканського економічного та валютного союзу.

3. Низький рівень розвитку технологій

Поліпшення покриття мережі Інтернет вважається важливим аспектом економічного зростання в країнах Африканського континенту. У низці країн вже спостерігається висока швидкість мобільного інтернету, а будівництво підводного кабелю 2Africa зможе забезпечити швидший і доступніший інтернет для 16 африканських країн до 2024 року.

4. Колосальні культурні, релігійні та соціальні суперечності

Практично в кожній державі світу, включно не тільки з Африкою, виявляються больові точки в культурних, соціальних і релігійних відносинах між народами, що живуть на території однієї держави. Принцип “divide et impera” завжди залишається актуальним.

Перелічимо деякі країни й сторони конфліктів для кращого розуміння масштабів описуваної проблеми:

Центральноафриканська Республіка

“Селека” проти “Антибалака” — умовні християни проти умовних мусульман. Зараз “Селека” розпалася на десяток дрібних груп, але суть конфлікту залишається незмінною.

Цей довгий внутрішній громадянський конфлікт стосується мусульманських торгових кіл і сировинної християнської еліти столичного півдня, які борються за ресурси та державну інфраструктуру. Конфлікт ускладнений втручанням безлічі іноземних сил.

Демократична республіка Конго

Це найжорстокіша війна, яка називається Великою африканською війною. Вона тривала з 1998 по 2002 рік, забрала життя понад 5 мільйонів людей, і досі продовжує залишатися актуальною.

Сьогодні це конфлікт між нанде і кобомовними хліборобами, які борються за ресурси з баньямуленге — скотарями-алохтонами. Ми можемо згадати про “Оновлені сили оборони Конго — Ндума” (NDC-Rénové) під командуванням Гідона Шиміра.

Конфлікт, природно, підтримується зовнішніми силами. Зокрема, сили спеціальних підрозділів Руанди — активний учасник протиборств.

Мавританія

Ця держава рідко згадується у Фондах демократії та прав людини. У ній досі процвітає середньовічне рабство.

До 50% населення становлять харатини — чорношкірі раби, тоді як “титульні” маври-бейдан (білі люди) мають арабо-берберське походження. Цікаво, що вони розмовляють однією мовою — хасанія. При цьому нижні касти маврів-бейдан не мають рабів, але звільнені раби-харатини легко стають рабовласниками.

Цю жахливу “культурну” і суспільну традицію так і не вдалося змінити ні колонізаторам французам, ні численним фондам західних демократій, які працюють у країні та вважають за краще заплющувати очі на рабство всередині держави у 21 столітті.

Малі

Малі стикається з безліччю внутрішніх конфліктів, які об’єдналися в глобальне протистояння “джихадистів” — фульбе з мисливцями-догонами. Автори “Zangaro Today” згадують: “За кожним народом, що населяє цю країну, стоять не тільки мова і культура, а й економічні системи, екологія, етнічні групи та космологія.”

“Архаїчні” догон і “космополіти-фульбе” тимчасово вступили в конфлікт через розширення пустелі. Як наслідок розвинувся радикалізм, боротьба за ресурси та етнічні чистки.

5. Складна епідеміологічна ситуація

Це загальновідомо, що в багатьох країнах Африки санітарні умови залишають бажати кращого. У вересні 2019 року Міжустановна група Організації Об’єднаних Націй з оцінки дитячої смертності (UN IGME) і Міжвідомча група Організації Об’єднаних Націй з оцінки материнської та дитячої смертності (UN MMEIG) опублікували доповіді щодо оцінки показників смертності дітей і матерів.

Нігерія, Сомалі, Чад, Гвінея, Центральноафриканська Республіка і Сьєрра-Леоне входять у групу країн із найвищим рівнем смертності дітей віком до 5 років — понад 100 смертей на 1000 живонароджених. Цей показник у 20 разів перевищує рівень смертності дітей віком до 5 років у країнах із високим рівнем доходу (5 смертей на 1000 живонароджених).

За даними за 2017 рік, лідерами серед країн з найбільшою небезпекою пологів є Чад (1 смерть на 15 жінок) і Південний Судан (1 смерть на 18 жінок).

Згідно з оцінками безлічі профільних організацій, ВІЛ інфіковані принаймні 10 відсотків населення Ботсвани, Малаві, Південної Африки, Мозамбіку, Лесото, Намібії, Есватіні, Замбії та Зімбабве.

У 2015 році в Демократичній Республіці Конго стався спалах Еболи, унаслідок якого загинуло безліч людей. У червні 2020 року Всесвітня організація охорони здоров’я заявила про високу ймовірність повторного спалаху цієї хвороби.

Згідно із заявою МКЧХ, особливу тривогу викликають регіони, де тривають збройні конфлікти, оскільки там багато лікарень уже пошкоджено або зруйновано, а також у дефіциті чиста вода і мило, необхідні для боротьби з вірусами.

Наприклад, у північній частині Малі зруйновано 93% медичних закладів, а в Буркіна-Фасо, де мешканці низки регіонів країни змушені тікати, зростає тиск на системи охорони здоров’я певних районів, адже населення міста Джибо подвоїлося через внутрішньо переміщених осіб.

6. Відсутність необхідної транспортної інфраструктури

Важливість транспортної інфраструктури для країн Африканського континенту важко переоцінити, особливо в умовах дедалі більшої глобалізації та активної участі африканських країн у світовій торгівлі. Розвиток ринкової економіки неможливий без добре розвиненої й активної транспортної мережі.

Ринкові відносини пов’язують між собою країни як усередині континенту, так і за його межами. Нині основні потреби внутрішньоконтинентальних ринків задовольняються за допомогою автомобільного транспорту.

Коротко розглянемо поточний стан інфраструктури та оцінимо перспективи її розвитку щодо основних видів транспорту:

Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт в Африці забезпечує близько 75% вантажних і 80% пасажирських перевезень, причому обсяги щорічно зростають на 4-6%.

Згідно з матеріалами webeconomy, Африка має низьку щільність доріг на 1 квадратний кілометр площі. Цей показник у десятки разів поступається розвиненим країнам. Вищий рівень щільності доріг на 1 квадратний кілометр спостерігається в таких країнах: Маврикій (1.000), Руанда (0,532), Бурунді (0,442), Сенегал і Мозамбік (0,730 і 0,385 відповідно). Однак найнижчий показник — у Буркіна-Фасо (0,005), Судані (0,008) і Малі (0,015).

Для розвитку транспортної інфраструктури на континенті Організацією Об’єднаних Націй було створено узгоджену програму розвитку автомобільних доріг, до якої входять кілька трансафриканських магістралей:

  • Каїр — Габороне (через Єгипет, Судан, Ефіопію, Кенію, Танзанію, Замбію і Ботсвану);
  • Касабланка — Суец (через Марокко, Алжир, Туніс, Лівію та Єгипет);
  • Трансафриканська широтна магістраль Момбаса — Лагос (через Кенію, Уганду, Демократичну Республіку Конго, Центральноафриканську Республіку, Камерун і Нігерію);
  • Транспобережна магістраль Лагос — Нуакшот (через Нігерію, Бенін, Того, Гану, Кот-д’Івуар, Ліберію, Сьєрра-Леоне, Гвінею, Гвінею-Бісау, Гамбію, Сенегал і Мавританію);
  • Транссахельська широтна магістраль Нуакшот — Нджамена (через Мавританію, Сенегал, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер і Чад);
  • Нджамена — Джибуті (через Чад, Судан, Ефіопію та Джибуті);
  • Триполі — Віндхук (через Лівію, Чад, Центральноафриканську Республіку, Республіку Конго, Демократичну Республіку Конго, Анголу та Намібію);
  • Транспівденноафриканська магістраль Бейра — Лобіту (через Мозамбік, Зімбабве, Замбію та Анголу);
  • Транссахарська магістраль Алжир — Лагос (через Алжир, Нігер і Нігерію).

Однак загальний стан автомобільних доріг не відповідає потребам економіки, а обслуговування автотранспорту характеризується високою вартістю та низькою якістю.

Серед основних проблем:

  1. Низька якість покриття доріг.
  2. Багато доріг не мають цілорічної прохідності.
  3. Відсутність належного догляду за дорогами.
  4. Дефіцит кваліфікованого інженерного та технічного персоналу.
  5. Неефективні організаційні структури в дорожньому управлінні.

Залізничний транспорт

Залізничний транспорт в Африці розвинений відносно слабо. Загальна протяжність експлуатованих ліній — близько 70 000 км, що становить лише 7% від загальносвітової протяжності залізниць, попри те, що на континенті проживає близько 14% населення світу і займає 22% площі суші.

Наприклад, найбільша державна залізнична компанія Південної Африки PRASA перебуває на межі банкрутства. Вона зіткнулася з серйозними фінансовими проблемами через неефективне управління та погане обслуговування клієнтів. У результаті цього, Міністерство транспорту ухвалило рішення ввести зовнішнє управління в компанії на термін в один рік. Проблеми в PRASA призвели до важкої фінансової кризи та масових звільнень працівників.

Проте, завдяки інвестиціям з Китаю, у залізничному секторі регіону проявляються позитивні тенденції. КНР активно фінансує кілька проєктів, спрямованих на розвиток залізничної інфраструктури на континенті.

Серед реалізованих проєктів слід відзначити такі:

  1. Залізнична лінія Аддіс-Абеба — Джибуті (інвестиції — 4 мільярди доларів). Підрядники: China Railway Group і China Civil Engineering Construction Corporation.
  2. Реконструкція Бенгальської залізниці (інвестиції — 1,83 мільярда доларів). Підрядник: China Railway Construction Corporation.
  3. Легке метро в Аддіс-Абебі (інвестиції — 0,48 мільярда доларів). Підрядник: China Railway Group Limited.

Одна з основних проблем — різна ширина колії на залізничних лініях континенту. Це ускладнює транзитні перевезення пасажирів і вантажів. Ширина колії становить від 1000 мм (Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар і Джибуті) до 1435 мм у країнах (Гвінея, Марокко та Єгипет).

Виняток — регіони півдня і півночі континенту, де залізничні системи були стандартизовані з історичних причин, пов’язаних із колонізацією цих країн.

Загалом, попри складнощі, інвестиції з Китаю та інших держав, а також будівництво нових залізничних магістралей допомагають поліпшити інфраструктуру і підтримують розвиток транспортної мережі на африканському континенті.

Морський транспорт

У світі спостерігається уповільнення контейнерних перевезень, водночас Африка продовжує демонструвати зростання. У 38 країнах континенту, що мають вихід до моря, налічується понад 80 портів для міжнародної та регіональної торгівлі. Усі порти об’єднані в три регіональні асоціації — Північної Африки, Східної та Південної Африки, Західної та Центральної Африки. У 2001 році вони сформували єдину Панафриканську асоціацію портової кооперації.

Конкурентоспроможність африканських країн на світовому ринку порівняно з країнами Латинської Америки та Азії, що розвиваються, обмежується низкою чинників. Один із головних — нерозвиненість транспортного сектора. Середня вартість фрахту в Африці на 47% вища, ніж в інших країнах, що розвиваються, і вдвічі вища, ніж у розвинених країнах. Особливо гостро транспортна проблема стоїть для 15 внутрішньоконтинентальних країн — через високу вартість перевезень наземним транспортом.

Поширена практика контрактів на управління та концесіонування. Приватне підприємництво широко охоплює вантажно-розвантажувальні операції. В умовах нерозвиненої інфраструктури важливу роль відіграє можливість залучення приватного капіталу для будівництва нових спеціалізованих терміналів. Уже реалізується або планується до реалізації безліч проєктів, пов’язаних із залученням приватних іноземних інвесторів для будівництва контейнерних терміналів у портах Котону (Бенін), Дуала (Камерун), Абіджан (Кот-д’Івуар), Момбаса (Кенія), Порт-Гаркорт (Нігерія), Дакар (Сенегал), Ломе (Того).

Основна проблема — відсутність необхідного рівня інфраструктури, контейнерні термінали мають лише 59% морських портів. Лише порт Дурбан у Південній Африці має контейнерний парк понад 1 мільйон TEU. Також великий парк мають у своєму розпорядженні єгипетські порти, але в більшості країн налічується менше ніж 50 тисяч TEU.

У перспективі розвитку транспортної інфраструктури можна відзначити такі заплановані проєкти:

  • швидкісна магістраль Марокко (1,9 мільярда доларів). Інвестори: Франція, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ;
  • Транскалахарська залізниця (15 мільярдів доларів);
  • порт Багамойо (11 мільярдів доларів). Інвестори: China Merchants Holdings International і Державний резервний фонд Оману.

Попри величезну кількість проблем, транспортна галузь в Африці невблаганно розвивається під натиском великих інвестицій, особливо з Китаю. На континенті присутні колосальні запаси ще не розвіданих природних ресурсів, тому будівництво нових транспортних проєктів є необхідністю і питанням часу.

7. Низький рівень урбанізації населення

Прогреси в технології виникають там, де постійно потрібно розв’язувати складні завдання в обмеженому просторі, стикаючись із перенасиченістю площ та іншими проблемами, які не виникають за домінування сільського населення.

Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — збільшення кількості міського населення порівняно із сільським. Це не тільки зростання чисельності, а і якісна перевага рівня науки й технологій. Це зміна соціальних структур, відмова від архаїчних підходів на користь технологічних проривів, передового мислення і дій.

Інформація про темпи урбанізації в Африці доволі суперечлива. Згідно з рейтингом урбанізації ООН, найбільш урбанізована країна в Африці — Габон (89%), а найменш урбанізована країна у світі та в Африці — Бурунді (13%).

Загальний рівень урбанізації континенту в різних джерелах коливається від 50 до 60%. Суспільство, в якому цінності сільського життя передаються з покоління в покоління, не здатне досягти технологічних проривів. Люди, які дотримуються таких цінностей, мислять і діють в іншій площині. Саме тому багатьом країнам, що розвиваються, пропонується середньовічний культ, представлений як автентичність, і відкидається можливість технологічного і прогресивного розвитку.

8. Жахливий рівень грамотності

Ситуація з грамотністю різниться від країни до країни на континенті. Відносно високий рівень грамотності спостерігається в Ботсвані, Намібії та Екваторіальній Гвінеї — близько 90%. Найкращих результатів досягнуто на Сейшельських островах — 96% і в Лівії за час правління М. Каддафі — 95%.

Однак більшість країн стикається з цією проблемою. Наприклад, Чад, ЦАР і особливо Нігер. Але ситуація не безнадійна. Існує яскравий приклад успішної боротьби з безграмотністю в Сомалі за режиму Сіада Барре. У 1972 році сомалійську мову для зручності було адаптовано з арабської на латинську графіку, і почалася активна кампанія ліквідації безграмотності. Також було надруковано безліч підручників. До 1974 року рівень грамотності зріс з 5% до 70%.

Таким чином, стає очевидно, що системний підхід дає змогу розв’язати цю проблему.

Висновок

Насамкінець додамо, що Африка цілком може стати одним із двигунів зростання світової економіки. Саме тому для України так важливо розробити власну політику взаємодії з країнами цього континенту. Необхідно сформувати стратегію політичних, соціальних і культурних дій, які дозволять нам стати значущим гравцем на материку.